КРИТИЧНІ АСПЕКТИ ПОБУДОВИ ЕКСТЕРНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Корпоративне управління є формою організації діяльності корпорації через впорядкований вплив суб’єктів такого управління, їх взаємодію на мікроекономічні процеси, які забезпечують її оптимальне соціоекономічне існування в макроекономічному середовище. Оптимальність соціального і економічного існування відображає рівень досягнення поставлених цілей, мети діяльності корпорації. Не зважаючи не єдність в розумінні значення корпоративного управління, на сьогодні спостерігається чітка диференціація підходів до формування системи управління корпорацією, складу відповідних органів. Очевидним той факт, що в їх основі соціокультурна та економічна специфічність відповідного регіону, що обумовлює індивідуалізацію розвитку макроекономічних ринків.
Класичним на сьогоднішньому етапі розвитку суспільства є система екстернального управління (США, Великобританія) передбачає вплив, на розвиток корпорації, отже на модель управління нею, екзогенних економічних факторів, таких, наприклад, як макроекономічні ринки. Індикатором ефективності корпоративного управління виступає рівень капіталізації корпорації на фондовому ринку. В наведеному випадку, акціонерний капітал має низький рівень своєї концентрації з високим рівнем залежності його оборотоздатності від фондового індексу, поточного котирування відповідного фінансового активу. Ефективність корпоративного управління призводить до зміни позитивної динаміки котирування відповідного фінансового активу і навпаки, слабе управління має наслідком зниження вартості активу. Отже фондовий ринок, як основне джерело фінансування, є об’єктивним і саморегулюючим фактором встановлення ефективності корпоративного управління. Висока залежність рівня капіталізації корпорації від зовнішніх факторів, зокрема макроекономічних індикаторів, є свідченням переважаючого характеру спекулятивності руху акціонерного капіталу, отже короткострокові інтереси інвесторів. Наведені умови впливають на формування моделі корпоративного управління.
Цей підхід є доволі спрощений та несистемний, а також позбавлений відповідних правових гарантій доброчесності всіх учасників відносин. Безспірно, що в наведений спосіб значно спрощується механізм передачі важелів корпоративного управління юридичною особою. Але, в той же час, відбувається підміна відповідних юридичних категорій.
Автором аргументовано, що збереження цілісності полірівневої системи управління корпорацією (скоординоване управління на рівні вищого органу, з управлінням на рівні виконавчого органу корпорації) завдяки можливої трансформації виключно консолідованого комплексу відповідних прав зменшує ризики корпоративного конфлікту між ними, який є одним із тягарів результативності в діяльності корпорації.
